У Бога за пазухою. Моя велоаварiя з собою.

Вчорашній день, субота, мав бути звичайним щасливим днем… Я повернулась з проекта, в якому пройшла всю Україну пішки (без жодної подряпини!!!!), переїхала відразу в 2 місця,  вирішила 1000 питань, навіть виспалась і … пораділа, що знову сяду на ровер.

Не проїхавши навіть 6 км по Харкову (перед цим я була на ТО!!!) я їду і розумію, що зараз розіб»юсь…Просто констатація факта. Вело починає трясти, зупинитись не можу, мене хитає з боку в бік. В мене не було паніки і страху. Найстрашніше відчуття, яке є в моєму житті: зовсім не володію ситуацією, нічого не можу зрозуміти, я просто хочу зупинитись! ЗАРАЗ! Так і сталось. Я зупинилась, бо бажання здійснюються.:) Але не так вдало, як би мені хотілось. :(

Чомусь в тій ситуіції в мене спрацювала ліва рука і я почала гальмувати переднім гальмом. Ті, хто «в теме» відразу зрозуміють результат: я полетіла через руль. Велика сильна хвиля охопила мене зсередини і все навколо, я зрозуміла, що падаю. Падаю обличчям, ще трохи ковзаю по асфальту, ровер позаду мене, я лежу попереду від нього. Шок… тупий біль і пам’ятаю, що хотіла заплакати та сліз не було. Декілька хвилин я сиділа на дорозі хитаючись з бока в бік і крича, навколо ВСЕ було в крові, особливо текло з рота.

Я не зрозуміла в якому я стані і чи не зламала нічого, тілько зрозуміла, що передні зуби пішли назад… За цей час ніхто не зупинився і люди які були на іншій стороні дороги не обернулись в мій бік. На питання: «Як ти?» негайно відповіла: «Викликай швидку!» Швидка приїхала за 5 хвилин (максимум!) задали питання, «обробили» рани перекисом. Я почула багато «держись», «все будет хорошо» і декілька разів «ну я не буду говорить, що у тебя тут пиздец на лице, ну честно»… і ще історія, як дівчину збили на велопеді і вона вже 3 роки не розмовляла, після цього я опустила голову вниз, я не розуміла які наслідки, думок майже не було, через 10 хвилин доїхали.

Вже в «неотложке» до мене підійшло 10 людей і всі запитували «що сталось», «скільки мені років″, «де болить» і проклинали велосипеди…. А я думала: За 3 місяці ні хвороби, а тут на вело 6 км… Ну що за …. Я хвилин 30 сиділа на одному місці, всі запитували, дивились, лікарі заходили-виходили… З мене мовчки текла кров я і нерозбійливо відповідала на питання. Декілька разів я перезапитала у одного лікаря, а вона подумала, що я оглохла від удару, про себе я подумала «у вас просто вимова погана!» справа не в моїх вухах))) Потім мені запропонували поїхати на кріслі, звичайно, я відмовилась… та трохи згодом вони подумали, що я «стремная»))) і я їх  розумію) Ще через 30 хвилин очікуючи результати рентгенів я зробила фото на телефон, дзеркала ніде не було і, звісно, ніхто давати мені не хотів. :) Я заплакала. Потім були огляди різних лікарів і в загалі через 3 години я повернулась додому.

Спала погано, кожні 2 години крики і стони, обезболююче і заспокіливе допомагало ще на 2 години, ніч нарешті подолано, день теж тягнувся довго. А потім я розумію, що треба сказати батькам…

Діагнози: 2 вивіхи 2-ох передніх зубів, 2 гематоми, пробита губа, набряки на ногах і руках. Та я жива і нічого не зламала! Як так все обійшлось класно при таких обставинах: висновок один — я у Бога за пазухою. Мені знову пощастило. Я не покину велік, коли одужаю, буду їздити потихеньку, обережно, не хочу накопичувати страхи!

Висновки зробила, їх багато. Я хотіла більше відпочити і пити більше води. Також я хотіла поїхати до Грузії і там покататись по горах, а зараз тренуватись. Поки я не готова до таких пригод, буду готуватись на наступний рік. Звичайно, хтось подумає: «О, хтось наврочив чи ще щось…» Так думати легше, що ти не сам винен, а хтось на тебе подивився чи шепнув в твій бік. Та ми маємо самі нести відповідальність за свої вчинки.

Завтра я дізнаюсь «на якому я світі», їду в Днепр до ортодонта (виявляється брекети врятували мої зуби!), щоб вона поставила мої зуби назад.

Тримайте кулаки і ніколи нічого не бійтесь, а то життя промайне у вас з-під ніг!

*мої близьки були дуже проти фото… тому кріплю непошкоджену частину себе)

AR5jK2dknjY

Мои личные страницы:

instagram
вконтакте
facebook

У Бога за пазухою. Моя велоаварiя з собою.: 2 комментария

Добавить комментарий